ПРОФЕСІЙНЕ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА У ВИМІРАХ КЛАСИЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ

Анотація

У статті автор звертає увагу на те, що у вимірах класичної методології професійне становлення особистості педагога завжди розглядалося в єдності процесів пізнання і самопізнання, особистісного розвитку і професійного становлення; взаємозалежності та взаємовпливі педагогічних явищ, діалектичної взаємодії загального й одиничного, цілого та його елементів, суспільних та індивідуальних цінностей. Провідними ідеями професійного становлення особистості педагога були й повинні залишатися концептуальні положення щодо об’єктивної (соціальної) і суб’єктивної (особистісної) природи й детермінації життєдіяльності особистості, що розглядаються у філософії Г.Гегеля, І. Канта, М. Бердяєва, В. Франкла, у феноменологічних рефлексіях Е. Гуссерля, Р. нгардена, А. Камю, О. Лосєва, М. Хайдеггера та ін., у працях Г. Сковороди, П. Юркевича, В. Вернадського, присвячених природі людської особистості, розвитку її духовності, формуванню світогляду, ставленню до праці, навколишньої дійсності, у творах класиків української педагогіки – К. Ушинського, А. Макаренка, В. Сухомлинського, в яких утверджується ідея підготовки вчителя високої духовної і професійної педагогічної культури, гуманіста, творчої особистості, здатної перетворювати себе і світ.

Головний акцент у статті робиться на необхідності зберегти кращі традиції педагогічної науки. Підкреслюється, що в пошуках інновацій важливо не втратити позиції гуманізму, людиноцентризму, культуровідповідності, національної самоідентичності. Наголошується на необхідності пам’ятати, що педагог вчора, сьогодні, і завжди – це людина, яка усвідомлює ступінь професійної відповідальності, «не ховаючись» за декларованим зовні смислом власних дій, знаходить свій особистісний смисл професійної діяльності, керується ним, беручи на себе відповідальність за її результати, а свій професійний успіх бачить в успіхах своїх учнів.