ВТРУЧАННЯ ЗА УЧАСТЮ ТВАРИН ЯК РЕЛЯЦІЙНЕ НАВЧАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ: МОДЕЛЬ RPI-AAI

Анотація

Актуальність. Сучасні системи освіти в допоміжних професіях (helping professions) піддаються інтенсивній техніцізації та стандартизації, що може призвести до деперсоналізації стосунків у процесі надання допомоги, зниження клінічної емпатії та підвищення ризику професійного вигорання. У статті представлено авторську модель RPI-AAI (Реляційно-ідентичнісна модель професійного становлення у втручаннях за участю тварин) — евристичну педагогічну базу, яка розглядає втручання за участю тварин як середовище досвідного реляційного навчання в медичній, ветеринарній та педагогічній освіті. Дослідження має теоретико-концептуальний характер і ґрунтується на наративному огляді літератури, що інтегрує висновки з нейробіології регуляції афекту, теорії прив'язаності та креативної педагогіки соціальної реабілітації.

Метою статті є розроблення теоретичної моделі, що пояснює роль реляційного досвіду в середовищі втручань за участю тварин у процесі формування емпатії та професійної ідентичності у представників допоміжних професій. Дослідження має концептуальний характер і спрямоване на інтеграцію розрізнених результатів досліджень у цілісну інтерпретаційну структуру. Для цього представлена Реляційно-ідентичнісна модель професійної освіти в середовищі втручань за участю тварин (RPI-AAI), яка розглядає такі втручання як реляційне навчальне середовище, де емоційна регуляція, реляційний досвід та формування професійної ідентичності створюють взаємопов'язаний розвиваючий процес. Головне дослідницьке питання можна сформулювати так: як реляційний досвід у середовищі AAI може підтримати розвиток навичок емпатії та формування реляційної професійної ідентичності в допоміжних професіях?

Методологія. Структура статті підпорядкована досягненню цієї мети. У другій частині представлено авторську модель RPI-AAI, яка інтегрує положення теорії прив'язаності, концепції регуляції афекту та педагогіки креативної реабілітації. Ця пропозиція має евристичний характер і створює інтерпретаційну базу, що потребує подальшої емпіричної перевірки, організовуючи процес розвитку компетентності у трьох взаємозалежних вимірах: регуляторному, реляційному та ідентичнісному. Далі обговорюються імплікації моделі для медичної та ветеринарної освіти з особливим акцентом на проблемі деперсоналізації клінічних відносин і ризику вигорання. У наступній частині статті представлені методологічні припущення дослідження, а у висновку сформульовано результати та напрями подальших емпіричних розвідок. Структура статті веде від діагностики освітньої проблеми через побудову теоретичної моделі до визначення її значення для практики професійної освіти.

Результати. Процес формування професійної ідентичності представлено на трьох взаємопов’язаних рівнях: регуляторний («Я у стосунках») – пов'язаний зі стабілізацією емоційного збудження; реляційний («Інший як суб'єкт») – у якому тварина виступає як «емоційне дзеркало», розвиваючи чутливість до невербальних сигналів та меж суб'єктивності; ідентичнісний («Я як професіонал») – де корекційний досвід та реляційна суб'єктність підтримують розвиток ставлення відповідальності за благополуччя іншої істоти. Наведені у статті результати досліджень вказують на те, що участь у втручаннях за участю тварин (AAI) може сприяти розвитку саморегуляторних компетентностей та стратегій навчання, особливо серед осіб, які відчувають високий рівень стресу.

Висновки. Модель RPI-AAI може бути корисним інструментом у професійній освіті, підтримуючи розвиток емпатії та формування інтегрованої професійної ідентичності, стійкої до вигорання