СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ САМОРОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Анотація

Соціалізація – це процес входження особистості в соціальну систему, її інтеграція та взаємодія із суспільством. Проте часто соціалізація підміняється поняттям «адаптація», тобто крізь призму поняття «адаптація» соціалізація розглядається як процес входження людини у соціальне середовище, її пристосування до культурних (набір норм, установок, моделей цінностей, ідей, які є чинниками, що формують людську поведінку, а також продукти такої поведінки), психологічних (передаються в рамках відповідної спільноти через суспільний контакт та залежних від системи міжлюдських стосунків) і соціологічних (соціальні: житло, навчальні заклади, об‘єкти харчування, медицина, безпека тощо; інфраструктурні; екологічні) факторів. Як бачимо, відсутнє чітке розмежування між базовими та вищими духовними потребами особистості.

Використавши напрацювання А. Маслоу, ми дійшли висновку, що соціалізація включає спочатку задоволення адаптаційних потреб особистості (фізіологічні: голод, спрага; потреба в безпеці: почуття впевненості, позбавлення від страху і невдач; необхідність приналежності та любові; потреба в повазі), а потім вищих (пізнавальні потреби: знати, уміти, досліджувати; естетичні потреби: гармонія, порядок, краса; вищий: реалізація своїх цілей, здібностей, саморозвиток своєї особистості; самоактуалізація: бажання людини до найповнішого прояву та розвитку існуючих в неї позитивних якостей, можливостей і талантів).

Тому соціалізація представлена як процес самоактуалізації «Я-концепції», самореалізації особистістю своїх потенцій і творчих здібностей, як процес подолання негативних впливів середовища, що не сприяють її саморозвитку і самоствердженню. Тут суб'єкт розглядається як самостановлююча і саморозвиваюча система через самовиховання.

У статті показано, що самоактуалізована особистість має достатньо внутрішніх сил, щоб діяти на основі власного розумінням ситуації, незалежно від думки інших людей та їхнього впливу. Але суспільство часто протидіє цьому заради збереження своїх соціальних структур, нав‘язуючи особистості свої зразки рольової поведінки.

Таким чином, соціалізація майбутнього фахівця, тобто входження в соціальне суспільне середовище, залежить від задоволення його адаптаційних потреб та подальшого прагнення до саморозвитку з метою самоактуалізації.